Про себе

Особисті відомості:

Синяков Роман Олегович

Учитель історії та правознавства, заступник директора з виховної роботи

Спеціаліст вищої категорії

У 2009 році закінчив Херсонський державний університет.

В НВК № 51 с 2009 року

З 2010 року завідуючий музеєм історії Херсона при НВК № 51

З 2014 р. заступник директора з виховної роботи

Педагогічне кредо: "Навчити можна лише тому, що любиш"

Хобі: футбол

Роздуми про професію:

Навчити можна лише тому, що любиш…

    Більшість людей улаштована так, що все життя прагнуть пізнавати, учитися, відкривати й розвивати в собі все нові й нові якості, можливості й здібності. Людина, часто не віддаючи собі звіту, прагне стати різнобічно розвинутою особистістю, стати різнобічно освіченим, вихованим, затребуваним суспільством і соціально адаптованим.

      Вищим рівнем у розвитку людських якостей є досконалість. Досконалість це категорія абстрактна. Скільки до нього не прагни наблизитися, воно, як обрій, відсувається усе далі. Але людина обов’язково, хоча б в одному, обраному й улюбленому напрямку, буде прагнути до нього, до тих знань, умінь, які допоможуть йому всебічно розкритися.

      Осягаючи різні дисципліни й досягаючи усе більше високих щаблів у своєму розвитку, кожна людина вільно або мимоволі передає свої знання іншим учасникам руху, назва якому - життя. Заражає своїм прикладом,  захоплює своїм неабияким умінням і майстерністю.

       Особлива частина людського суспільства – це люди, що свідомо вибрали шлях професійної передачі попутникам у русі до досконалості, що проявляють відданість своїй професії, творчість і винахідливість; вони вкладають у підопічних усе, що поєднується з поняттям «душа».  Це викладачі, учителі, тренери, вихователі, інструктори. А всі разом – це педагоги. Я із задоволенням відношу себе до цієї соціально необхідної частини людського суспільства – педагогів!

       Як стають педагогами? Для мене це питання почало вирішуватися ще у раннім дитинстві. До закінчення школи питання «ким бути?» і «де вчитися?» практично були вирішені. Залишалося тільки виконати закладену програму. На мій погляд, поставлена мета була досягнута. 6 років, як я працюю вчителем історії та правознавства у Херсонському навчально-виховному комплексі «загальноосвітня школа І ступеня-спеціалізована школа ІІ ступеня-колегіум» №51 ім. Г.О. Потьомкіна Херсонської міської ради.

    У житті стрімко змінюються події. Сьогодні вчити дітей і дорослих, як років десять тому, неприйнятно. Майже все те, що було тоді нормою, зараз виглядає анахронізмом. Сьогодення безупинно вносить у життя нові поняття, нові вимоги, нарешті – нову моду. Тому на своїх уроках використовую різноманітні сучасні прийоми, методи, засоби навчання, активні форми роботи, інформаційні технології, працюю над створенням дидактичних матеріалів. Особливу увагу приділяю розвитку в учнів творчого мислення, вихованню інформаційної культури, вчу планувати і контролювати свою діяльність, співставляти, групувати матеріал, виділяти головне, робити висновки. Розвиваю в учнів уміння працювати у групах. Вдосконалюю свої професійні якості, працюючи над проблемою «Розвиток комунікативних навичок учнів шляхом використання інформаційних технологій».

      Навчання, навчання…  воно нескінченне. Чи є вищий щабель педагогічної зрілості, при досягненні якого вчитися стане необов’язково? Але тоді зупиниться розвиток. Значить, навчання завжди, у тім або іншому ступені, просто необхідне. Така умова людської діалектики. А якщо до придбаних досвіду, умінню й знань, ледве більше широким, ніж потрібно зараз, додати винахідливість і зробити те, що ще ніхто не робив, – це вже новаторство й крок до лідерства! Тому спільно з Будинком дитячої та юнацької творчості м.Херсона мною була організована  конференція «Краєзнавчий напрямок як головний аспект патріотичного виховання української молоді шляхом пошукової роботи», організовано краєзнавчу гру-квест «Qui quarit reperit».

       Як же оцінити те, що пізнано, зроблено, вкладено у своїх учнів? Кількістю призів і грамот? Виграними конкурсами? Напевно, і ними теж, але головні критерії для оцінок полягають в іншому. У тім, що дозволило комусь із підопічних стати впевненішим у собі; що дозволило побачити в житті не тільки своє покликання, але й потребу в більш широкому аспекті необхідних знань і вмінь. Хтось піде далі інших. Хтось із моїх послідовників у професійній майстерності, можливо, перевершить мене. Він стане ближчим до досконалості. У такому випадку моя робота була виконана гідно. Мої учні є учасниками та переможцями районних та міських конкурсів, таких як «Кращий правознавець», «Правовий брейн-ринг», «Козацькими стежинами», «Правовий кросворд», «Право на посмішку», «Державна служба очима молоді», «Маю право знати», міських конкурсів «Знавці міста Херсона», конкурсу правових кросвордів, «Юні екскурсоводи». Перемоги здобули мої вихованці у  Всеукраїнському конкурсі «Україна в Європі, Європа в Україні: очима молоді».

        Переді мною та моїми учнями відкриваються широкі горизонти. Учні з нетерпінням чекають улюблених занять. Не йдуть, а поспішають на них. З бажанням засвоюють нове. А деякі пов′язують свої успіхи з роботою педагога. Через багато років, із щирим почуттям подяки знаходять свого вчителя, щоб просто поговорити, розповісти про себе, згадати цікаві епізоди із минулого. Тому мотивую своїх учнів до вивчення предмета позаурочною роботою в Музеї історії міста Херсона.  Результатом роботи є перемога у міському конкурсі «Плекаючи старе, осягаємо нове» у номінації «Кращий музей» та в номінації «Кращі екскурсоводи». Моїми вихованцями розроблено екскурсійний маршрут по місцях бойової слави Херсонщини, і ця розробка посіла І місце в міському конкурсі «Священна пам'ять війни».

        Девізом моєї педагогічної роботи є переконання у тому, що педагог, відданий своїй діяльності, навчити може лише тому, що сам любить. Тому моя робота – це улюблений спосіб пізнання, творчості, спілкування, самовираження. Мої учні – це мої однодумці, з якими ми дивимося в одному напрямку і крокуємо одним шляхом. І тому всім цим мені потрібно розпорядитися мудро й точно.